Наміри
Наскальні малюнки і Сікстинська Мадонна, „Цар Едип” Софокла і „Тропік рака” Міллера, запальна румба і войовничий танець зулуса, трипільський орнамент і виставка Хьорста – що є спільного у цьому переліку, і, взагалі, що дає нам право вибудувати його так? Для чого існує, поряд із наукою і релігією, такий феномен людського буття, як мистецтво? Мистецтво, яке дуже часто є нонконформістським на фоні загальновизнаних цінностей свого часу? Адже, іноді, повинні пройти роки, щоби за тим чи іншим твором було визнано його непересічність або й геніальність.
Людське суспільство впродовж всього свого існування ретельно плекає свою „нивку моралі”, але „грішне бадилля” все проростає і проростає на ній. Дві тисячі років плекаємо любов до ближнього, а натомість маємо водневу бомбу; створюємо національні парки для захисту природи і водночас влаштовуємо сафарі; добре знаємо, на про що не варто говорити у „пристійному товаристві”, а самі щодня стаємо споживачами реклами про ліки від геморою. Якось воно так все суперечливо виглядає… А, можливо, і несуперечливо? Можливо, просто – по-людськи? І питання полягає у тому, як побачити оте справжнє, людське, суперечливе, властиве всім нам, у собі? Побачити, відчути, зрозуміти і при цьому не нашкодити ближньому? А це складно… І страшно… Простіше жити у світі, де вибір існує тільки по одній осі координат „добро - зло” або „праведність - гріх”, або „капіталізм - комунізм”, або «дух - матерія». Тільки чомусь продовжують іспанці ходити на кориду, існують стрип-бари, а панянки перечитують „Коханця леді Чаттерлей”; продовжуються війни, секс меншини борються за право на існування і ламаються списи у полеміці на тему „Чий Бог кращий”. Бо спробували Адам і Єва плід із Дерева пізнання, і зрозуміли, що є Початок і є Кінець, що існує Добро і Зло, що… та, зрештою, кожен може доповнити для себе сам. Але з того часу існують ті, хто невдоволений обмеженнями.
Відтоді тривають спроби реконструювати оту первісну Безмежність, вийти за рамки добра і зла, залишити про себе спомин у віках. Рівно відтоді тривають і спроби виставити „Межу, Яку Переходити Не Можна”, визначити те, чим Людина особисто змушена жертвувати заради Людства в цілому. Іншими словами – що є нормою, а що за цю норму вибивається і стає «патологією». І щоразу невидима Межа змінюється. І щоразу Людство делегує комусь невдячну функцію отого сторожа Межі, комусь, хто скаже: „Це норма, а це вже…”. А таких сторожів побоюються – „а ну ж бо у мені вони розпізнають щось таке, чого я і сам бачити не хочу?”
Так і живемо – зміст шукає форму, форма моделюється під зміст. Життя триває. Людство розвивається…
От тільки Інші – ті, хто дозволяє собі сприймати буття не так як ми - без умовностей і всіляких обмежень, по-справжньому... Хто вони, оті „Божі птахи” і „звільнені Богом”, що живуть поруч нас? Ті, що не переймаються кризою та гламуром, не роблять висновків з уроків Історії та не тривожаться Прийдешнім? Ті, що живуть у Сьогодні, бо воно в них ніколи не закінчується? Ті, кого ми називаємо чудернюхами, диваками не від світу цього? Ставимося до них трохи поблажливо і трохи зверхньо? Але чому ж тоді ми так тривожно-щемко і заздрісно підозрюємо, що їм відома якась Таїна, Знання, щось таке, що давно вже приховане в наших душах, що передвідчуваємо і чого трохи боїмося? Бо, можливо, вони і є тими Поводирями „у шахти наших душ”? Тільки роблять це по-своєму – по-справжньому живуть, по-справжньому страждають, по-справжньому бояться, по-справжньому…
Або показують нам не зовсім зрозуміле, а, проте, справжнє, вічне, Людське. Дивлячись на них, можна, немов у дзеркалі, впізнати себе. Тільки варто придивитись і відчути. Воно поруч, воно з нами, воно у нас самих, Воно і є ми...
Можна підняти в небо шматок металу, назвати його літаком і стати схожим на птаха, поєднати час і простір, винайти перпетуум мобіле, створити Теорію Всього Сущого, намалювати картину або прожити ціле життя у одній виставі. І знову виникає питання: «Де ж проходить ота Межа, хто її встановлює»? А поки відповіді немає, люди творять. Бо творчість, мистецтво – це крок до розуміння себе, це код для порозуміння між душею і розумом, це спроба вийти за рамки, залишаючись у них, це потреба об’єднати всіх, проявивши щось істинне і водночас інакше. Тому і кажемо, що мистецтво – вічне. Бо дає змогу знову і знову відчути себе Інакшим. Тобто просто Людиною.
Згідно останніх статистичних даних 450 мільйонів людей на планеті хворіє психічними захворюваннями. Звичні стереотипи та штампи закривають перед ними двері суспільного життя, перешкоджають вчитись та працювати, творити і знаходити себе. Разом із тим, важкі економічні умови, невпевненість у завтрашньому дні, політична нестабільність, епідемія техногенних катастроф повністю руйнують наше почуття внутрішньої безпеки. Тому кількість людей, що потребують психологічної допомоги, зростає в геометричній прогресії. Залишившись сам на сам зі своїми проблемами, у пошуках розуміння, прийняття й толерантності вони звертаються до ворожок, сект, нетрадиційних вчень, від безвиході починають зловживати алкоголем та наркотиками.
Більше 10 років тому Всесвітня психіатрична асоціація зініціювала програму боротьби зі стигматизацією та дискримінацією людей, котрі страждають на психічні захворювання. Проект під назвою „Відкрийте двері” розпочався у 19-ти країнах світу – Австрії, Бразилії, Великій Британії, США, Туреччині, Японії та інших. Мета акції – поставити під сумнів стереотипи і упередження щодо психічних розладів, змінити ставлення суспільства до пацієнтів, запобігти їхній ізоляції, втраті працездатності, зловживанням та узалежненню.
Наші сусіди у Польщі, починаючи з 2002 року, проводять „День солідарності з людьми, що страждають на шизофренію”. В Росії схожа акція відбувається під назвою „Антистигма”.
Україна приєдналась до цієї програми у 2005р. Щоосені у Львові відбуваються соціально-мистецькі заходи під загальною назвою „Толерантність до Інакшості”:
2005р. - „Толерантність до Інакшості”,
2006р. – „Шизофренія - відкрийте двері”
2007 – „Лабіринтами нашої свідомості”
у 2008 – „Кінець епохи постмодернізму”.
Епіграфом до них вибрано слова Вергілія „Щасливий той, то пізнав природу речей”.
Організації дійств сприяють фармацевтична компанія „Lilly” та міська Рада, його безпосередньо організовують кафедра психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім. Д. Галицького, Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня, Львівський обласний психоневрологічний диспансер та Українська спілка психотерапевтів. Значну допомогу у організації заходів надає МО „Дзиґа” і, зокрема, Маркіян Іващишин та Влодко Кауфман. З кожним роком кількість людей, що підтримують наші акції зростає. Все більше і більше людей долучаються до підтримки толерантності Інакшості.
У 2009 році, в рамках міжнародної програми „Відкрийте двері”, присвячено Дню психічного здоров’я, відбудеться ряд заходів, об’єднаних під загальною назвою „Блаженність у Дзеркалі”.
Ми не маємо ілюзії щодо наслідків нашої роботи – давні стереотипи потребують тривалого переосмислення та викорінення, але і чекати, що хтось зробить це за нас, ми не будемо. Приєднуйтеся!